Написано: Понедельник, 28.05.2007, 21:48 | сообщение №
1
Подполковник
, Moskva
группа: Модераторы
сообщений: 109
отсутствует
http://poetry.uazone.net/a.html#À дуже люблю цю сторінку, особливо Антонича, Неборака и Стуса
Як заховатися від заздрощів? Як обійти нам каббалу зоряних борщів, Щоб не заляпали лайна дощі? Не перешло хто зна що золото душі.
О, братцы! Это раздел для всех любителей украинской поэзии. Предлагаю так же оставлять здесь свои любимые стихотворения украинских поэтов, как на национальном языке, так и в переложении на другие языки.
За землю Русскую и веру Христианскую
Написано: Понедельник, 28.05.2007, 22:19 | сообщение №
3
Подполковник
, Moskva
группа: Модераторы
сообщений: 109
отсутствует
нехай це буде окрема тема з поєтами
Як заховатися від заздрощів? Як обійти нам каббалу зоряних борщів, Щоб не заляпали лайна дощі? Не перешло хто зна що золото душі.
як раз для мене! Це ВОНО!! Це те, що ми так довго шукали! Щиро тебе дякую на цей сайт wruzka, звiдти можемо шось для нашого сайту... зкомуниздити.. Думаю що вони не будуть особливо проти цього решiння.
gau
Написано: Вторник, 29.05.2007, 11:42 | сообщение №
6
Подполковник
, Moskva
группа: Модераторы
сообщений: 109
отсутствует
тількі на украінськой мові вірші так гарно звучать і тримтять Як заховатися від заздрощів? Як обійти нам каббалу зоряних борщів, Щоб не заляпали лайна дощі? Не перешло хто зна що золото душі.
Привіт! Щодо мене, то мені дуже подобається вірш Ліни Костенко "Життя іде і все без коректур".
Життя іде і все без коректур. І час летить, не стишує галопу. Давно нема маркізи Помпадур, і ми живем уже після потопу. Не знаю я, що буде після нас, в які природа убереться шати. Єдиний, хто не втомлюється, – час. А ми живі, нам треба поспішати. Зробити щось, лишити по собі, а ми, нічого, – пройдемо, як тіні, щоб тільки неба очі голубі цю землю завжди бачили в цвітінні. Щоб ці ліси не вимерли, як тур, щоб ці слова не вичахли, як руди. Життя іде і все без коректур, І як напишеш, так уже і буде. Але не бійся прикрого рядка. Прозрінь не бійся, бо вони як ліки. Не бійся правди, хоч яка гірка, не бійся смутків, хоч вони як ріки. Людині бійся душу ошукать, бо в цьому схибиш – то уже навіки.
По полях каменистих,по дорогах тернистих, Нам ще довго орати і йти, Коли хмари нависли - спопелій, але зблисни, Щоби інші зробили хоч крок до мети.
Страшні слова, коли вони мовчать, коли вони зненацька причаїлись, коли не знаєш, з чого їх почать, бо всі слова були уже чиїмись.
Хтось ними плакав, мучивсь, болів, із них почав і ними ж і завершив. Людей мільярди і мільярди слів, а ти їх маєш вимовити вперше!
Все повторялось: і краса, й потворність. Усе було: асфальти й спориші Поезія - це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі. (Ліна Костенко).
По полях каменистих,по дорогах тернистих, Нам ще довго орати і йти, Коли хмари нависли - спопелій, але зблисни, Щоби інші зробили хоч крок до мети.