"Кожна нація і народ створили десятки тисяч слів. Одні з них звучать вагомо і живуть довго, інші з часом стираються, темніють, як мідяки, і щезають з пам’яті людської. Але є слова, які можуть зникнути лише тоді, коли зникне сам народ, що створив їх. До таких належить прекрасне і просте слово – Батьківщина. Воно вічне, як вічний народ. Воно вічне тому, що за ним стоїть цілий світ...” (Василь Симоненко)

Загальнонаціональний проект „7 чудес України” задумувався як прагнення показати українцям і світу історично значиме, архітектурно витончене, туристично привабливе, одним словом – красиве та унікальне обличчя держави, в якій ми живемо.

Тут не хотілося згадувати традиційних пояснень сумних сторінок історії нашої країни. Ми, навпаки, прагнули продемонструвати велич української історії не лише у формі гіпотез і казкових легенд, а по факту.

Таке бажання було не тільки в ініціаторів акції „7 чудес”. Це прагнення українських інтелектуалів, патріотів та звичайних громадян, що протягом багатьох століть в силу різних обставин були розкидані по різних країнах, писали різними мовами, але гордилися як українським походженням, так і своєю українськістю.

Не вперше спробую довести, що для непростої української історії патріотизм – це не лише вміння говорити українською мовою чи повага до української держави, точніше, до інститутів держави. Патріотизм – це стан радше емоційний, аніж раціональний. Я спробував це сформулювати у формулі „Любити Україну – означає любити свою малу батьківщину серцем, а свою країну (державу) – розумом”. Не можна розпорядженнями влади змусити громадян любити Україну, її історію та культуру. Любити і шанувати можна лише те, що поважаєш і чим гордишся.

Презентуючи справжню давню Україну не можна не згадати про пам’ятки, які зафіксували поселення знаних грецьких колоній на етнічній території України. А розмірковуючи про місію та унікальність України, безумовно, розуміємо геополітичне й історичне призначення нашої держави, зокрема, в утримуванні християнських цінностей Європи. Недаремно в Ватикані (Собор Святого Петра) знаходимо зображення княгині Ольги, яка стала піонером християнізації Русі. А згодом керівники Київської Русі та козацької держави утримували європейські і християнські цінності не лише від кочових народів, а й від іншої віри. Згодом цю ж місію Україна виконувала, захищаючи Європу від більшовицької світової диктатури пролетаріату.

«Издавна Киев, потом Владимир Волынский были сборным пунктом местопребывания иноземцев разный вер и племен. Уже в Х веке, и вероятно древнее, из Южной Руси ходили в Грецию: одни занимались промыслами в чужой земле, другие служили в войсках чужих государей. После принятия крещения, перенесенная в Южную Русь юная христианская цивилизация привлекла туда еще более чужеземной стихии из разных концов… Этот дух терпимости, отсутствие национального высокомерия, перешел впоследствии в характер казачества и остался в народе до сих пор…» (Николай Костомаров)

Отож, визначне місце в представленні України повинна займати знаменита доба Київської Русі як епоха однієї з наймогутніших європейських держав тих часів, легенди і цінності якої тишком-нишком „приватизує” Росія.

Шукаючи чудеса України, не можна оминати увагою маловідомий як українцю, так і іноземцю історичний період існування нашої країни в період Галицько-Волинського та Великого Литовського князівств. А знаменитий період козаччини варто продемонструвати не лише з боку войовничості цієї доби, а й в освітньому, архітектурному та духовному планах.

„Целый народ, набросивший свой характер и, можно сказать, колорит на всю Украину, сделавший чудо – превративший мирное славянское поколение в воинственный, известный под именем козаков народ, составляющий одно из замечательных явлений европейской истории, которое, может быть, одно сдержало это опустошительное разлитие двух магометанских народов, грозивших поглотить Европу…» (Николай Гоголь)

Не менш значимим варто називати і період ХІХ-ХХ ст., коли національна еліта, незважаючи на перебування України у складі інших держав, спромоглася себе реалізувати в науці, освіті та культурі. Історично важливим є і період існування Української держави 1917-1920 рр., який здебільшого знаний політично, а не гуманітарно.

«Вспомните дивную историю Малороссии, эту поэму-историю, которая как героическая песня легла на скрижалях мира – и вы не можете не призадуматься над судьбой этого необыкновенного народа, который явился чудесным образом, как роскошный цветок посреди враждебных для него стихий…» (Пантелеймон Куліш)

Не варто також забувати і про радянську історію, яка на українській території залишила не лише рубці від трагедій, репресій чи голодоморів, а й численні пам’ятки науки, освіти та архітектури. Недаремно Будинок державної промисловості в Харкові, розташований на одній із найбільших площ у світі (площі Свободи) і під час будівництва якого більшість трудомістких процесів виконувалися руками 5000 робітників, увійшов до переліку найкращих досягнень сучасної архітектури.

В період української незалежності активно почалося заповнення заборонених раніше тем нашої культури та історії. Чого варті лише зібрані за останнє десятиліття колекції ікон в Олеському замку на Львівщині або унікальна колекція писанок не лише з різних областей України, а й з інших країн у єдиному у світі Музеї „Писанка” на Івано-Франківщині.

На жаль, попри доступність та відкритість інформації, середньостатистичний українець знає про те, що Україна має багату культуру та цікаву історію, але йому бракує конкретних знань про перлини вітчизняної історії, культури, архітектури, туризму тощо. Ідея віднайти 7 чудес України не є новою, про неї говорили багато. Проте, амбітність нашої мети полягала в тому, щоб її втілити в життя.

Реалізувавши вже значну частину проекту, приємно констатувати, що в ньому задіяні тисячі експертів, державних службовців, фахівців з різних куточків України. Адже для того, щоб визначити перші 100 об’єктів були задіяні 27 регіональних оргкомітетів і сотні експертів в кожній області. А для того, щоб із 100 визначити 21 об’єкт-номінанта на звання „7 чудес України”, були опитані окрім вже перерахованих експертів, члени центрального Оргкомітету та фахівці громадських організацій, що спеціалізуються на туризмі. Прийняли рішення, що на другому етапі із 100 буде обиратися саме 21 об’єкт, адже Україна для обрання громадянами семи чудес має запропонувати не менше, як тричі по сім. Тим більше, що це відбудеться 07.07.07р.

Ми свідомо залишали у списку номінантів на чудеса України також об’єкти, які є надзвичайно важливими для формування позитивного образу України, але дещо призабутими центральною та місцевою владою. Адже треба привернути увагу і до їх відродження, розвитку туристичної інфраструктури, щоб ці пам’ятки можна було відвідувати не тільки українським, а й іноземним туристам.

„Ніде немає такого широкого степу, веселого краю, як у нас. Таки немає, немає, немає та немає. Де такі тихі села? Де такі величні, стрункі люди? Де дівчата з такими бровами? Згадати любо, побачити мило – тільки жити там важко....” (Марко Вовчок)

7 чудес України будуть визначатися з розрахунку суми показників Інтернет-голосування та голосів експертів Оргкомітету. Проте, всі об’єкти цього відбору не залишаться поза увагою інформаційної та просвітницької кампанії, яку ми будемо проводити після завершення конкурсу. В туристичній літературі, довідниках, буклетах, зрозуміло, найбільше інформації буде розміщено про 7 чудес України. Але ми не оминемо увагою 21 об’єкт та перелік усіх 100 об’єктів, щоб показати максимально повну картину історично значимих, архітектурно привабливих та туристично цікавих пам’яток України.

Проект „7 чудес України” у 2007 році не завершується. В наступному році він продовжиться акцією „7 природних див України”. Більше того, ми переконані, що через певний час виникне потреба змінити перелік із 100 об’єктів та обновити 7 чудес України. Тому, слідкуйте за інформацією про всеукраїнський проект „7 чудес України” на офіційному сайті чудесної України http://7chudes.in.ua!